Семинар по холотропному дыханию во Львове.

Ответить
Аватара пользователя
Ирина
Специалист
Сообщения: 573
Зарегистрирован: Пт авг 22, 2003 01:00
Откуда: Odessa
Контактная информация:

Семинар по холотропному дыханию во Львове.

Сообщение Ирина » Вс июл 12, 2009 03:17

Рады сообщить, что 3-5 июля во Львове состоялся семинар по холотропному дыханию "Путешествие в поисках себя".

Привожу эссе-отзыв одной из участниц семинара Ольги (печатается на языке оригинала).

ПЕРШИЙ СЕРТИФІКОВАНИЙ СЕМІНАР
ХОЛОТРОПНОГО ДИХАННЯ У ЛЬВОВІ


Ми – львівяни – шукачі пригод і щастя - знайшовши інформацію в інтернеті поїхали в травні 2009 р. до Києва на свій перший семінар холотропного дихання «Соприкосновение» і відразу ж вирішили: метод працює, ведучі - справді професійні, треба робити семінар у Львові»!

І ось – 3-5 липня 2009 вперше у Львові був успішно проведений сертифікований семінар з холотропного дихання тренерів Ірини і Сергія Попроцьких.
Кожен прийшов на семінар зі своїми потребами. Привели питання, які визріли у житті – робота, особисте життя, стосунки з дітьми і з батьками, питання самореалізації. Часто – цікавість, скептицизм. Бо все це – якщо воно нерозв’язане – в той чи інший спосіб забирає у всіх нас життєві сили.
Семінар проходив у приміщенні психіатричної лікарні. Розкішний зелений парк зі старими деревами, світлий новий зал, відчуття простору і затишку перепліталося з постійною присутністю того іншого виміру нашої реальності - випадкові зустрічі в коридорах з пацієнтами клініки, відчуття іншого – відмінного від нашого - стану їхньої свідомості, дотик до так званого «ненормального» світу в будинку, який у Львові називають «дурдомом», спонтанно стали ще одною з практик семінару по розширенню своєї свідомості. «Тут ми і залишимось», «Туди вам і дорога» - жарти, що пройшли крізь усі дні семінару.

Група сформувалася дуже різнорідна. Невідомо, що більше ускладнювало входження в процес – чи присутність зовсім незнайомих, різних по життєвих точках дотику людей, а чи участь давніх приятелів, друзів, родичів.
Напевно, те що всіх нас об’єднало – це потреба пошуку ресурсів для свого життя.
Найбільше допомагала щирість і відкритість учасників. Гумор, який був присутній від самого початку. Сміялися багато – над собою, над іншими, знову над собою.
Захоплювала уважність і відданість ведучих – Ірини і Сергія, їх вміння максимально вислухати кожного, розкрити людину для інших учасників і - найголовніше - для неї самої.
Ми мали можливість випробувати багато різних практик і методів.

Крім власне холотропного дихання була запрезентована техніка усвідомленого сновидіння московського спеціалиста А.Р.Арлашина. Результати - різні: дехто просто давав хропака (з великим пост-фактум-жалем через те, що прогавив шанс), дехто, йдучи за інструкцією, вчився створювати нову реальність свого життя.
Вправи тілесно орієнтованої терапії давали нам новий досвід і новий погляд на звичні речі: діалог «я-мої життєві обставини» (боротися чи приймати: що легше, що стратегічно правильніше для нас?); вивчення типових реакцій і стратегій тіла, а через них – реакцій нашого розуму в межах свого кокону.
Лекція про музику і звукові технології в трансперсональній психології, на якій дехто знову ж таки просто заснув, для інших учасників була справжнім відкриттям нових горизонтів. Музика і звуки планет, записані супутниками НАСА – воістину, ангели співають на небесах …

Були моменти смішні й містичні. Були синхронізми. Так, пік внутрішніх переживань одного з учасників знайшов вихід у реальному житті: в приміщенні, де проходив семінар, безпричинно включилась пожежна сигналізація – саме тоді, коли учасник в сесії дихання мав трансперсональні переживання пов’язані з вогнем і спалюванням. В результаті учасник отримав псевдо «пожежник», а теорія синхронізмі Юнга підтвердила себе на практиці.
Випадкова фраза наприкінці семінару одного з учасників стала афоризмом і щоразу викликала одностайний сміх: «А Гроф таки правий! Метод працює! Перевірено..».
На семінарі була присутня енергія карпатських гір, українського автентичного села з теличками, гірськими водопадами, густими лісами, які часто проходили крізь трансперсональні переживання учасників.
Були новонароджені, були орли, вовки, млини, були ті, які засинали під час практик, або співали, або танцювали, сміялись чи плакали. Чоловіки відкривали для себе своїх дружин. Мініатюрна дівчинка, яка не наважувалася дивитися співрозмовнику в очі, перетворювалася на розкішну молоду жінку – красиву, сміливу, вільну, яскравішу від будь-кого.. Досвідчені практикуючі психотерапевти забували про свою раціональність і принципи психоаналізу. Слабші розкривалися, сильні ставали м’якшими.
Малювалися фантастичні мандали – тема дерев, вогню і води була присутньою цього разу так, як ніколи раніше – за словами тренерів, «такої кількості дерев ще ніколи не малювали..» Назвали це особливістю західного регіону – тема роду і творчої самореалізації..
Було кумедно, щиро, наївно і по-справжньому.

Було по-українськи – до великого шоку Сергія Попроцького, який наприкінці семінару зізнався, що 30% всіх слів просто не розумів... що стало для тренерів випробовуванням. Терміни «Вуйко і волошка» були, очевидно, новим трансперсональним переживанням для наших ведучих!
Один з учасників на початку семінару говорив: «У мене нормальне життя. Я ходжу на роботу, маю сім’ю, в мене хороша репутація, в мене все зрозуміло і раціонально. Але часом мені хочеться малювати – чи якісь думки дивні в голову приходять – проте я не бачу від цього ніякої практичної користі… для чого воно мені в житті? І я цього не роблю… хоча й відмовитись від таких моментів повністю теж не можу…».
А вже перед від’їздом Сергій Попроцький сказав: ми не усвідомлюємо, що саме такі моменти й дають нам ресурс до всього нашого життя…
Холотропне дихання може допомогти нам знайти ці моменти – усвідомити їх – і далі можна з ними працювати.
Яка ще техніка може так глибоко добратися до цих прихованих пластів нашої свідомості і розуму нашого тіла? Що ще може допомогти нам працювати зі своїм тілом, голосом в такий безстрашний спосіб?
Питання, безконечні питання…
З чого ми складаємось? Що таке наше тіло? Чим є те, що виходить на поверхню в диханні і чого ми в щоденному житті не бачимо? Колективне підсвідоме, магія, пам'ять тіла, енергія тіла, трансперсональні переживання – всі ці слова і терміни стають простими, практичними і зрозумілими в практиці дихання.
Одна з найбільших заслуг таких семінарів – це створення безпечного для учасників простору, в якому ми можемо проявляти свої слабкі сторони. Тільки через них ми маємо шанс прийти до своєї сили. Бо звідки береться сміливість? – з океанів, океанів, океанів нашого страху… Тут ми шукали сміливості піти в наші страхи. Страхи того, що нічого не вийде, страхи невідомості - куди далі рухатись… страхи поразки і, водночас, страхи перед змінами. Цей семінар був для кожного як Велика переправа. Вони щоразу – як Велика переправа…
Наша група, така різна і така об’єднана, зробила прорив. Колективно. Кожен зі свого місця старту. Кожен пішов настільки далеко, наскільки був готовим, чи наскільки собі дозволив. Учасники зустрічалися з новими фізичними реакціями своїх тіл – оніміння кінцівок, спазми м’язів, кашель; з новими емоціями – від паралізуючих розум страхів до почуття безмежної любові і вдячності до себе і цілого світу.
Той, хто не розкрився, теж отримав неповторний досвід – побачити свої переконання і межі, встановлені самим собою для себе і для свого розуміння світу. І дав неповторний досвід для інших – бо кожен бачить в інших лиш те, що має і в собі.
Ще раз – величезна вдячність тренерам за їх професійність, за невичерпні запаси чутливості до внутрішніх процесів кожного з учасників, за створення простору, де чудеса стали можливими. І - як виявилося - із завзятою періодичністю.

Чуття єдиної родини наздоганяло нас і після закінчення семінару - кожен із учасників унікальний, кожен є інкарнацією якоїсь твоєї проблеми чи завдання.….
Семінар позаду. Попереду – щоденне життя, наш новий досвід і наші старі звички. І класичне питання – що з цим робити далі? Чи можна змінити своє життя після одного семінару? Досвід говорить – ні. Але, одночасно – неможливе є можливим! Бо тут кожен мав шанс доторкнутися до себе невідомого – сміливішого, розумнішого, ніжнішого, сексуальнішого, сильнішого. Або, нарешті, побачити те, що ми робимо зі своїм життям щодня впродовж багатьох років – свої стратегії, страхи, блоки. І цей новий досвід може залишитися з нами, якщо ми не злякаємось і не закриємось до нього. А з нього і зможуть прорости ті ресурси, які додають нам життєвої сили, сили для всіх наших справ і життєвих рішень. Вибір – тільки наш.
Бо метод – працює!

Львів
Невозможное - возможно!

Аватара пользователя
Ирина
Специалист
Сообщения: 573
Зарегистрирован: Пт авг 22, 2003 01:00
Откуда: Odessa
Контактная информация:

Re: Семинар по холотропному дыханию во Львове.

Сообщение Ирина » Чт июл 16, 2009 13:52

Дуже приватні переживання під час першого семінару холотропного дихання у Львові

Кожен сеанс дихання – це як з моста у воду, як з обриву у прірву.

І кожен раз як вперше.

Страх фонить як нав’язлива м’ясна муха – нічого не вийде, куди далі рухатись…страх поразки і, водночас, страх перед змінами – Велика переправа…

Бажання максимально відтягнути це випробування як візит до стоматолога і знемога від власної напруги – ну, давайте, вже по-швидше. Полетіли…

Звуки планет, записані супутниками НАСА – воістину, ангели поют на небесах …

Дихання дихає само себе. Майже відразу з’являється фізична потреба одночасно народжувати і народжуватись – напруга у стегнах і тиск на маківку – викидати, видихати щось із себе і прориватись вперед головою…прощання – це не назавжди, насправді, прощання не існує, неможливо втратити те, що любиш… вириватись на свободу – дитина в утробі сама приймає рішення, коли їй народжуватись… все, на волі.
СПОКІЙ , У – МИР-ОТВОРЕННЯ – МИР ОТВОРИЛА, СТВОРИЛА МІЙ НОВИЙ СВІТ

Другий сеанс дихання – знову страх, знову невіра… йди туди, де найстрашніше - там прохід вузький, проте за ним світ широкий.

Планета Уран. Поїхали. Почуваєшся точно як у космічній ракеті перед стартом. Поступово набираю швидкість, уважно прислухаюсь до відчуттів у тілі….руки мої, руки…кисті оніміли, ніби відрубані… барабани, як добре, що на світі є барабани – валити з усієї сили, усім тілом, грати до знемоги, до сьомого поту, до сьомого неба… Напруга в руках більше не сприймається як агресія, а як заблокована творчість. Напевне, агресія – це і є відсутність творчості. Зупинитись неможливо – охоплює жах з приводу відсутності рук…бракує сил, ну, скільки можна… І тут народжується він – звук-цілитель - справжній, могутній.. полощуть горло солов’ї – це у Антонича, а тепер і у мене…співати , співати– це те саме, що і дихати…

Наша група, така різна і така об’єднана, зробила прорив. Колективно. Кожен зі свого місця старту, кожен настільки, наскільки собі дозволив. Затопило почуття вдячності тренерам за їх професійність, за невичерпні запаси чутливості до внутрішніх процесів кожного із учасників, за створення простору, де чудеса стали можливими. І як виявилося, із завзятою періодичністю.

Чуття єдиної родини наздогнало мене на третій день – кожен із учасників унікальний, кожен є інкарнацією якоїсь твоєї проблеми чи задачі.
Дякую всім…

Ярина

Львів, липень 2009 р.
Невозможное - возможно!

Ответить

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 1 гость